Postcards from Italy

Переглядати фотографії з літньої відпустки взимку, коли за вікном снігова заметіль, а ти хворієш вдома і сидиш закутана у ковдри — особливо приємно. Теплі італійські спогади гріють більше ніж чашка чаю з калиною, і гортаючи ці кадри, мимоволі задаю собі питання: “а чи насправді ми там були і бачили ці всі красоти?”

Кольорові будиночки, чайки та ластівки, пенсіонери з газетами, морське повітря, білизна, яка сушиться на кожному будинку, джелатто неймовірних смаків, кава маленькими порціями, піца і решта смачної випічки (якої ми є палкими фанатами), машини-мопеди-автобуси на шалених швидкостях серпантиновими доріжками, чарівні краєвиди, спека, квітучі дерева, купа туристів-американців…

Італія для мене — це любов на все життя, туди мені хочеться повертатися і об’їздити її всю вздовж і впоперек.

Ми провели майже тиждень у Ла-Спеції, звідки електричками їздили у п’ять рибацьких сіл Чінкве Терра. В останній день ми поїхали у Порто Венере, а додому поверталися через Бергамо.

Показую трохи Ла-Спеції такою, як ми її запам’ятали.

З усіх містечок найбільше сподобалася Вернацца. Ми саме її обрали для романтичного вечору без телефонів-фотоапаратів, і він ж запам’ятався найбільше.

Ми сиділи на теплому камінні причалу, дивилися як сідає сонце на гори і море, як гойдаються човни на воді, пили вино, обнімалися і тішилися, що ми є тут і зараз, щасливі спостерігати таку красу. Потім ми взялися за руки і побрели вуличкою під гору шукати піцерію, де можна взяти піцу з собою. І ми її знайшли! Дивилися як молоді італійці сміються і перегукуються випікаючи нашу піцу у печі в душному маленькому приміщенні. Ми схопили дві гарячі картонні коробки (до того часу ми вже добряче зголодніли), звернули у перший-ліпший вузенький затишний провулок, вмостилися на сходах поміж будинками, балконами, вазонками і ласували найсмачнішою піцою у найкращій для цього атмосфері.

Спогади про інші містечка — Монтероссо, Корнілію, Ріомаджорре та Манаролу — також дуже теплі і сонячні.

До Корнілії ми йшли двохгодинним пішим маршрутом з Вернацци. Нам пощастило, що того ранку було трохи хмарно і менш спекотно.

І, наостанок, показую ще декілька фото-спогадів з Бергамо. Там нас наздогнав дощ, але дещо ми таки встигли — покататися на фунікулері і оглянути все місто з висоти.